Хронічний аутоіммунний тиреоідит

Хронічний аутоіммунний тиреоідит - одна з найпоширеніших ендокринологічних хвороб, яка за різними даними уражує до 30% жіночого населення (до 5% чоловіків).  Це автоімунне захворювання, що проявляється деструкцією тканини щитоподібної залози під впливом різноманітних антитіл (антитіла до тиреопероксидази, антитіла до тиреоглобуліну) та є найчастішою причиною гіпотиреозу.

На певному етапі може проявлятися ущільненням щитоподібної залози, що може спричиняти певний дискомфорт на шиї, проте найчастіше є випадковою знахідкою під час обстеження.  За тривалого перебігу аутоімунний тиреоїдит зазвичай призводить до зменшення, іноді майже атрофії, щитоподібної залози і до гіпотиреозу, тобто зниження рівня гормонів. Проте тривалість перебігу хвороби у всіх різна і передбачити, коли саме виникне гіпотиреоз майже неможливо.

За сучасними міжнародними керівництвами , консенсусами і настановами  доведена неефективність лікування самого тиреоідиту. Різні препарати можуть знижувати рівень антитіл, проте не нормалізувати їх. Отже відпадає і необхідність у повторних визначеннях рівня антитіл.

Для діагностики даного захворювання достатньо однократного визначеного підвищеного рівня антитіл до тиреопероксидази, антитіл до тиреоглобуліну або мікросомальних антитіл (застарілий аналіз, який у світі майже не використовується). Надалі контролю потребує тільки рівень тиреотропного гормону (ТТГ). За умови його зростання призначають замісну терапію препаратами Л-тироксину.

Призначення всіх інших препаратів (йод, селен, рослинні препарати) не має суттєвого значення для перебігу хвороби.

 

Інколи аутоіммуний тиреоїдит може супроводжуватися іншими ендокринними аутоімунними захворюваннями (цукровим діабетом першого типу, хронічною нирковою недостатністю, гіпопаратиреозом, целіакією та іншими), що потребує уважного ставлення лікаря-ендокринолога і періодичного контролю за цими станами.